ПРОДАМ 2-к квартиру у центрі смт Іванівка

067-989-51-15

ОЧИСТКА зернових та технічних культур(соняшник, гірчиця и т.д.) на петкусі. Підготовка насіневого матеріалу. Звертатися за телефоном –

067-159-49-26

ПРОДАМ семена подсолнечника. Гибрид 2017 года

066-151-39-07

Продам будинок. смт Іванівка, вул Миру,24

050-957-07-81

ПРОДАМ Будинок у смт Іванівка по вулиці Таврійській, 92

097-461-77-82

ПРОДАМ Торгівельні приміщення у центрі смт Іванівка. Приміщення на першому та другому поверхах

097-745-76-46 (вайбер),097-137-44-46 (вайбер)

ПРОДАМ житловий будинок у смт Іванівка по вулиці Соборній 198

тел. 097-363-83-53

Відпочинок на Арабатській стрілці. Деталі ТУТ Продам насіння соняшнику "Прометей", 15 грн/кг

050-957-07-81

Продам дом по адресу пгт Ивановка, ул. Пушкина 22. Подробности по телефонам:

+38-068-660-67-09 и +38-096-572-73-44

Куплю морський контейнер. Розгляну різні варіанти .

098-335-97-80

ПРОДАМ металическую бочку под ГСМ, 10 куб. Состояние отличное. цена 12 тис грн

067-292-86-04

Закупаем зерновые по высоким ценам по Ивановскому району. Предоставляем услуги по перевозке зерновых с поля машинами ЗИЛ-130 (120 грн/т)

тел: 097-939-97-62,050-515-27-87

ПРОДАМ чоловічий класичний костюм темно-сірого кольору. Розмір 50. На зріст 188 см :

(098) 574-41-74, (оновлено номер)

ПРОДАМ плиты перекрытия "П-шки". 6*1,5 м. 12 шт

067-601-04-94

Трішки про Шотівку

У світлі неоднозначного резонансу, який викликала публікація про відсутність історії села Шотівка в мережі Інтернет, наш постійний читач Доктор Шпак, накопав в історичній літературі трішки матеріалу про це село.

Пропонуємо нашим читачам повний текст публікації.


            с. Ш О Т І В К А

Уже на середину ХІХ століття в нашому краї утвердилися капіталістичні відносини в сільському господарстві, села Агаймани, Іванівка, Калга виробляли багато товарної продукції – хліба, м’яса, вовни овечого сала.

Цьому сприяли велика кількість невиснаженої родючої землі, сприятливий клімат і близькість ринків збуту – Мелітополь, Тонка (Генічеськ), Крим, Каховка, а з 1874 році і станція Риково (Партизани). А про працелюбство українського селянина відомо, коли є можливість мати прибуток.

До 1863 році земля в Іванівській волості була не поділена, хто скільки міг обробляв, косив сіно. Але на початку семидесятих років громада вирішила поділити землю, бо заможні і спритні селяни захоплювали ближні ділянки землі, іншим же приходилось їхати чи йти в поле по кілька кілометрів та і населення прибавлялось. На сході мужики говорили: «Треба поділити землю на душу населення і рівномірно, не зможу всю обробити – здам в оренду». Вирішили землю розділити на три ділянки: ближню, середню і дальню. Щоб нікому не було прикро, кожному господареві наділяли по третині в кожному полі.

На Полтавщині орної землі було мало, густота населення велика. На сходці селяни села Жовни Золотоношського повіту Полтавської губернії вирішили послати ходаків в Іванівку просити землі. Навесні 1861 року делегація, яку визначила громада, пішки вирушила в далеку дорогу. Прибули вони в Іванівку в негарячий, передвижний період. Старожили розповідали, що старшина Іванівки зібрав сходку (лише чоловіків), ходаки, знявши шапки (тоді влітку і взимку «парадною» формою була шапка), стали на коліна, вклонились громаді зі словами: «Люди добрі, дайте нам землі, у вас її багато, а ми голодуємо, немає де достатньо виростити хліба». Старшина запитав: «То що, громадо, дамо?» – Дамо, — дружно відгукнулась громада. Оскільки держава прагнула пошвидше заселити багатий південь, то це питання швидко вирішили в Мелітопольському повіті і навесні 1862 року прибули перші переселенці з села Жовни. До речі, на початку травня 1998 року радіо з Києва повідомило, що перший вітчизняний пароплав було побудовано в селі Жовни у 1825 році, що місцевий коваль зробив парову машину потужністю 6,5 кінських сил, яка рухала той пароплав. Ось вам і Жовни!

Перші переселенці прибули на берег поду. Уявіть собі почуття тих людей: безмежний степ, покритий травою вище пояса, під повен води, над яким літають зграї водоплавних птахів.

 — Куме Мироне, озвався до Штанька Мирона Собко Назар, — та тут з криниці можна пудом води дістати, а землі…

— Еге ж, благодатне місце…

Першими переселенцями були Штанько Мирон, Собко Назар, Тищенки та інші. Авторові цих рядків удалося встановити родовід Штаньків і Собків по чоловічій лінії: Штанько Мирон породив Ксенофонта, Ксенофонт породив Гордія, Гордій породив Антона, Григорія, Опанаса, Антон породив Івана, Дмитра (загинув у ВВВ), Антона, Ксенія, Ольгу і Марію (дві останні і їхня мати померли голодною смертю 1933 року). Григорій породив Михайла, Івана, Опанас породив Василя, Андрія, Олексія. Більшість дітей, внуків і правнуків Антона, Григорія і Опанаса живуть і працюють в нашому краї, трудолюбива династія.

Собко Назар породив Якова і Івана, по лінії Івана народилися Ягор і Олексій, Ягор породив Івана і Дмитра. Олексій породив Івана, Віктора і Галину, яка і розповіла мені про родовід Собків. Діти, внуки і правнуки Івана та Віктора, як і Штаньки, живуть і працюють в нашому краї. Нащадки Тищенків не пам’ятають свого родоводу.

Звідки ж назва села? Дуже просто: землемір, якого послав повіт відміряти землю поселенцям мав прізвище Шотов. Селяни вирішили на честь хорошого землеміра назвати своє село ШОТОВО, в народі просто ШОТІВКА. Офіційна назва Шотово була на всіх топографічних картах і в документах і лише років 35 тому, в кінці 50-х чи початку 60-х років стали і в документах називати Шотівкою.

Шотівський під, який дістав свою назву від назви села, на той час був глибоким і вода в ньому стояла цілий рік, там водилися дикі гуси, качки, кулики, іноді залітали й лебеді. Водилися і лелеки, ще в 20-ті роки можна було бачити в Шотівці на високій акації здоровенне гніздо лелеки, а їжі для них було багато, бо в поду не було риби і нікому було з’їдати жаб’ячу ікру.

Перші відомості, крім року заснування, про Шотівку в архіві вдалося знайти за 1864 рік: «Шотовка — деревня казенная, при балке Коянлы, 72 верствы от уездного города (Мелітополя, П.Д.), 4 верствы от становой квартиры (Іванівки — П.Д.), 70 дворов, 119 мужчин, 149 женщин».

Як бачимо, заселення проходило інтенсивно – за два роки 70 дворів, але сім’ї були ще невеликі – в середньому 4-5 чоловік.

Швидкий економічний розвиток сприяв і вимагав духовного і культурного задоволення. У 1879 році побудували дерев’яну церкву і освятили її 19 серпня в день Преображенія Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (на Спаса), церква називалась Преображенською. Першим настоятелем був священик Митрофан Іванович Столяревський.

Через 5 років, у 1884 році, було відкрито земську трикласну школу. Для школи було збудовано велике приміщення з великим класом і невеликою квартирою для вчителя. Стіни були саманні, дах покритий черепицею. В школу прийшло навчатися 50 учнів – 40 хлопчиків і 10 дівчаток. На утримання школи було виділено земством 300 рублів і сільською громадою 75. Попечителем був Яків Микитович Грищенко, законовчителем Митрофан Іванович Столяревський, вчителем – Антон Никифорович Красенко, який витримав іспити і одержав звання вчителя народних училищ. Зарплата вчителя 300 рублів на рік, які регулярно висилались земством з Мелітополя в кінці місяця з написом на переказі: «Высылаю Вам жалование за …. месяц».

28 червня (в іншому місці липня) в Шотівці відкрито «бесплатная народная библиотека». У нас є дані по цій бібліотеці за 1903 рік. Знаходилась вона в сільській управі. На її утримання земство виділило 194 рублі та сільська община 40 рублів. В бібліотеці було 733 томи. А читачів було 170 (159 чоловіків і 11 жінок), за віком: до 12 років – 29, 12-17 років – 46, старші – 95. Основна маса читачів селяни — 162, духовенства – 2, решта інші. А читали: на релігійно – моральні теми – 285 книговидач, історії і біографії – 268, географії і подорожі – 69 і інші теми. Всього 1339 книговидач.

За переписом 1884-1887 років густота населення в Іванівській волості 7,7 чол. на 100 квадратних верст (1 кв. верста = 104,6 десятини = 113,4948 га. 1 лінійна верста = 500 саженів = 1,0668 км).

За переписом 1884 року в Шотівці було 104 двори, чоловіків – 306 (від 18 до 60 років – 146), жінок 311, всього 617. Землі: присадибної – 100 десятин, орної – 1692 дес., разом 2356, непридатної (подина) — 773,2 дес., наділ на двір – 22,6 ( в середньому), на ревізьку душу – 11 дес. Вся община платила: подушні податки – 494 руб.20 коп.. викупні платежі – 675 руб., земські – 400 руб.50 коп., волосні – 63 руб.90 коп., мирські — 470 руб., державного поземельного податку – 63 руб. 90 коп., разом – 2167 руб. 50 коп. В середньому біля 21 руб. на двір (плата в рублях на ревізьку душу 10 руб.10 коп., за десятину наділу – 90 коп.).

В 1885 році не сіяли зовсім 10 господарств, сіяли: до 5 дес. — 11,5-10 – 22 господарства, 10-25 – 45 господарств, 25-50 – 14 господарств, більше 50 десятин – 2 господарства. Засіяно всього – 1584 десятини.

43 двори обробляли 1055 десятин своїм тяглом, супрягою – 33 двори -403 десятини, наймали 17 дворів і обробляли 122 десятини, а один двір обробляв 4 десятини іншим способом. 8 чоловіків з 8 дворів заробляли не в своєму господарстві (наймити). 23 господарі наймали робітників.

В селі було 201 голова коней, 167 волів, 136 корів, гульових 301 голова, телят – 127, овець 949, свиней 188. Із загальної кількості дворів з 1 головою робочої худоби було 8, з 2-3 головами – 28, з 4 і більше – 50, без робочих тварин – 18, 6 господарств не мали ніяких тварин, 2 сім’ї мали лише дрібних тварин, мали до 25 овець 71 господарство, більше 25 овець – 8 господарств.

Шановні читачі, напевно замучив я вас великою кількістю цифрового матеріалу та коли добре проаналізувати ці дані, то перед нами стає ясна картина села, не гріх порівняти з сьогоденням, хоч минуло 125 років.

З роками збільшився потяг і до навчання, у 1892 році в школі вже навчалось 60 учнів (47 хлопчиків і 13 дівчаток), навчав їх один вчитель. На утримання школи земство виділило 300 рублів і з інших джерел – 113 руб.

Інформація для роздумів любителям історії рідного краю. Дані до заселення Шотівки по Іванівській волості: сіл — 3, общин – 3, дворів 831, чоловіків – 2640, жінок – 2536. Кількість землі всієї – 37601 десятин, орної – 11097 в користуванні общин, в особистій власності всього – 43360 дес., орної – 4720 дес., державної землі всього 17513 дес., орної – 1100, останньої – 240 дес., орної – 180 десятин. За 10 років по Шотівці для порівняння (1889-1898): 1889 – 124 двори, 686 чоловік, 1892 – дворів 120, населення 699 чол., 1894 – 126 дворів, 663 чол., 1898 – 144 господарства, 842 чол.

Поступово збільшується кількість учнів і у 1899 році їх було 71 (50 хлопчиків і 21 дівчинка). Школа уже працювала 15 років, повинна бути хоч невелика кількість учнів, які б закінчили трирічний курс і одержали свідоцтво та євангеліє, але у 1899 році жоден учень не закінчив повний курс. Справа в тому, що значна частина учнів приходили до школи не 1-го вересня, а коли вже закінчуються всі сільськогосподарські роботи і не вчилися до 1-го травня (тоді кінчався навчальний рік), а залишали школу тільки починалися польові роботи. Хлопчики 8 і 9 років працювали погоничами, а дівчатка бавили менших дітей, бо дорослі працювали. Як сказав поет, що оту звичку до праці благородної нам би не гріх перейняти.

Батьки посилали дітей в школу з метою, щоб дитина навчилася читати, писати і рахувати, а тому навчалися діти, в більшості, лише зимою. Ще на початку 1950 –х років, коли по службі я запитав одного громадянина із с. Фрунзе про освіту, він мені відповів: «Да, две зимы». Багато керівників – висуванців навіть районного масштабу, мали освіту одну-дві «зими».

Так от, у 1899 році в школі законовчителем був священик Василь Васильович Воїнов. Вчителем Василь Федорович Бучакгийський. На пришкільній ділянці був город і росло 60 дерев. На утримання школи–117 рублів було виділено в т.ч. на оплату техпрацівника.

Значно поповнилася сільська бібліотека у 1899 році, знаходилась вона при сільській управі, на її утримання земство виділило 60 рублів, було 295 назв книг, 332 томи, 520 читачів (468 чоловіків і 52 жінки). Більше всього читали романи, повісті, казки–147 книговидач, по історії–99, релігії і моралі–56, а також по географії і подорожах, природознавству і медицині., сільському господарству та ін. всього 1425 книговидач.

Рубіж століть–1900 рік. Закінчимо ми цей рік даними про школу. Навчалось в школі 73 учні (52 хлопчики і 21 дівчинка). Закону Божому навчав дітей священик і був один вчитель. В цьому, 1900, році повний курс–3 роки – закінчили 3 хлопчики і 1 дівчинка і отримала свідоцтво і євангеліє. При школі була земельна ділянка землі 2058 квадратних сажень (9372 кв. метри, майже гектар). На утримання школи 350 рублів виділило земство і 154 руб. громада (сільська община).

А давайте зв’яжемо сусідні століття головним в нашому житті цінами на хліб насущний восени 1900 і весною 1901 років в копійках за пуд (16,3805 кг). Отже восени 1900 року озима пшениця коштувала за пуд 77 копійок, а весною 1901 року – 79 копійок. Відповідно ярова пшениця-77-83, овес–59-67, ячмінь–58-62, просо–58-64, кукурудза -47-45, картопля–45-38 копійок.

Для допитливих даю порівняння на 1898 рік, в Іванівській волості були: Іванівка (1820) 2124 чоловіків і 2164 жінок, 596 господарств. Агаймани (1807) відповідно 3769, 3636,1072. Шотівка (1862) 442,400, 144. Калга (1830), 416, 426,136. Благодатне (1890) 256, 253, 80. Романівка (1890) 200, 132, 55, Новосеменівка (1897) 306, 292,99, Любимівка (Квіткове) 1897 рік, 92, 100, 33, Новоолександрівка (1897) 75,76,21, Мар’янівка (1897) 78,62,24, Новотимофіївка (1897) 138,136,36, Федосіївка (1897) 83,83,16. В іншому архівному документі ( в Постанові ХХVІІ Мелітопольських повітових зборах) у 1892 році йде мова про Любимівку (Квіткове), Новомар’янівку, Новодмитрівку (тепер перша).

З 1901 по 1910 рік в готівці в школі примірно така ж кількість дітей і лише одна приємна новина – у 1905 році школа мала свою бібліотеку, в якій було 147 книг для позакласного читання та 35 методичних посібників для вчителя.

Революційні події 1905 року докотилися і до нашого краю. Пропагандистську роботу серед населення вели вчителі: Шотівської школи Тарас Іванович Гридасов, Іванівській № 2 Василь Федорович Нечипоренко, № 4 Сергій Спиридонович Губенко, сільський писар Василь Якович Нечипоренко та інші.

10 травня 1905 року Іванівська сільська громада направила цареві Миколі ІІ петицію, в якій вимагала негайного скликання народних представників, обраних загальним, прямим, рівним і таємним голосуванням зрівняння в правах всіх жителів Російської імперії, наділення землею всіх бажаючих її обробляти за рахунок державних і монастирських земель, введення загального навчання за рахунок держави, звільнення з тюрем всіх учасників революційної боротьби, свободи сходок, слова та друку.

В дні жовтневого всеросійського страйку цар Микола ІІ 17 жовтня 1907 року видав маніфест «Об усовершенствовании государственного порядка», в якому обіцялося «давать» народові «незыблемые основы гражданской свободы», недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, спілок та інше.

У листопаді 1905 року в Іванівці відбулася селянська сходка, на яку прийшли і жителі сусідніх та великих сіл волості. На цій сходці було створено відділення і його бюро Всеросійської селянської спілки. Очолив відділення і бюро волосний старшина Федір Нечипоренко, членами бюро обрано: вчителя Шотівської школи Тараса Івановича Гридасова, Василя Федоровича Нечипоренко, Сергія Спиридоновича Губенко, Василя Яковича Нечипоренко. Членами спілки були: по Шотівці А.Худоба, І.Грищенко, А.Запорожець, С.Боярський, В.Руденко; по Калзі С.Осадчий, К.Литвиненко, Є.Кураков; по Благодатному Ф.Назюта, Д.Михайлов.

Пропагандисти волості мали зв’язки з губернською і повітовою організаціями Спілки і навіть з Москвою через Тесленка, члена Державної Думи.

Керівники волосної організації Спілки мали також зв’язки з організаціями ряду волостей Мелітопольського та Дніпровського повітів, листувалися використовуючи «казенні» пакети, опечатані сургучем.

Придушивши грудневе збройне повстання 1905 року, цар і уряд розтоптали свої обіцянки. Розпочалися жорстокі розправи. У ніч на 31 грудня 1905 року розпочалися арешти членів спілки. Всіх їх засудили на різні строки.

У 1905-1906 навчальному році в Іванівській волості було багато шкіл в Іванівці — 7, Агайманах – 5, у Новосеменівці — 2, і по одній в Шотівці, Калзі, Новотимофіївці, Благодатному, Занбруні (Брусилівка).

У 1906 році в готівці на душу чоловічої статі був наділ 6,37 десятин і у одного селянина було 15 десятин купчої. Чоловіків було — 491, а всього населення – 920.

У 1907 році у Шотівці було 1057 жителів, витрати на різні потреби 2570 рублів 85 копійок, в т.ч. на утримання земської школи 143 руб. 12 коп. У 1909 році ціна землі за одну десятину була від 80 до 150 руб. Урожайність в цьому році була: озима пшениця – 51,5 пуд/дес., жито – 22,3 пуд/дес., ярова пшениця – 33,3 пуд/дес. А 1910 рік був значно урожайнішим: озима пшениця – 89,9 пуд/дес., жито – 73,7 пуд/дес., ярова пшениця – 21, 1 пуд/дес., ячмінь – 68 пуд/дес.

У 1910 році Шотівська трикласна школа переведена в розряд «міністерських» — тепер вона підлягала Міністерству народної освіти, яке в виділило на утримання вчителя 390 рублів та земство 70 рублів, а на господарські витрати школі виділено 314 рублів, на аналітичні посібники 30 рублів, на різні витрати для класу – 30 руб., разом 834 рублів, на той час це великі гроші.

В цей час велику підтримку одержала і бібліотека: від земства 431 руб., від сільської общини – 40 руб. В бібліотеці було 819 назв книг, 837 томів. Було 259 читачів (227-32). Найбільше книговидач – 1015 читачам, які читали романи, повісті, казки; по історії 423, сільському господарству – 189 та ін., а всього 2065 книговидач.

На початок 1910 року в Іванівській волості було дворів: Агаймани – 1216, Іванівка – 831, Калга – 158, Лук’янівка – 28, Любимівка (Квіткове)- 44, Мар’янівка – 38, Новосеменівка, 123, Романівка – 79, Шотівка – 165, Тимофіївка – 49, Федосіївка – 38.

У 1910 році Іванівська волость була розділена на дві волості — ІВАНІВСЬКУ та АГАЙМАНСЬКУ.

1910 рік, в Шотівську школу прибула молода вчителька Марія Ксенофонтівна Ніколаєва, яка закінчила 4 класи Мелітопольської гімназії, а вчителювати вона почала з 25 листопада 1901 року. Тут вона працювала більше 40 років, стала першим орденоносцем району та про це пізніше. У 1912 році в школі Закон Божий викладав священик Андрій Васильович Ровенський, який закінчив духовне училище, діток було 60 (42 хл. і 18 дів.), а відмовлено було 30 діткам.

Передвоєнний 1913 рік, його вважають вершиною розквіту економіки. В цьому році в Іванівській волості засіяно 7667 десятин озимої пшениці, висівали по 8 пудів на десятину (131,044 кг), зібрано з десятини – 85,5 пудів, всього – 665528 пудів; 1687 десятин жита, висівали по 6 пудів, зібрано по 50 пудів, всього – 84350 пудів; 7114 дес., ярої пшениці, сіяли по 6 пудів, зібрали по 25,5 п/д, всього – 181407 пуд.; 23834 дес. ярового ячменю, сіяли по 6 пудів, зібрали 65 п/д, а всього 1549210 пудів; вівса 1036, сіяли по 5 п/д, одержали по 42 п/д, всього – 43512 пудів, льон 79 дес., по 1,5 п/д, одержали по 20 п/д, всього -1580 п. Всього засіяно десятин – 41417, зібрано всього (вал) – 2515587 пудів. По кількості зібраного зерна волость на другому місці в Мелітопольському повіті. В Агайманській волості вал = 1742210 пудів, бо засіяно було 28188 дес., а урожайність вища.

1914 рік, над світом витає страшна примара світової війни. Німеччина, яка спізнилася на поділ колоній, була «обділена», а тому озброївшись, чекала приводу для початку війни з метою переділу світу. Про переділ світу мріяли і інші капіталістичні держави та були не зовсім готові. Приводом до війни було вбивство сербськими націоналістами 28.06.1914 року в с. Сараєво спадкоємця австро – угорського престолу Франца Фердінанда. Німеччина, що була краще, ніж її противники підготовлена до війни, використала цей інцидент для розв’язки Першої світової війни. 1.08.1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Серпень, в розпалі молотьба, а Росія змушена мобілізовувати молодих резервістів. Сільське господарство стало занепадати.

Досить таки щедро, як на той час, Міністерство освіти і земство виділили на 1914 рік для Шотівської школи 1060 рублів 93 копійки. У цьому році добре поповнилась Шотівська бібліотека, на її утримання земство виділило 802 рублі та сільська община 50 рублів. Тут уже 1264 назв книг і до 1500 томів, читачів – 156 (145 і 11), 7142 книговидачі. Через «зачитанність» було списано 87 книг.

У 1915 році відкрилася Домузлянська школа. Всього по волості діє 21 школа. Столипінська реформа в Шотівці пройшла спокійно, на хутори і висилки вийшли одиниці, відруби були непотрібні. Бо село невелике, земля рядом. Селяни отримали наділи у власність, тепер селянин міг з нею робити що хотів: продати, віддати в оренду або викупити собі ще земельки. Були й такі, що продавали свою землю і цим своїх дітей ще з колиски робили безземельними.

На 1915 рік в Шотівці було 210 дворів, 610 чоловіків і 620 жінок, всього 1230, орної землі 2495 десятин і 633 непридатної, лише 184 двори були з землею, а 26 без землі, було 530 коней, 150 корів, лошат і телят 20, овець, свиней, кіз – 250.

Агрономічна дільниця називалася Іванівською першою, вона об’єднувала три волості: Агайманську, Іванівську і Юзкуйську, вона охоплювала 188479 десятин, мала 9 показових дільниць. Керували агроном-староста та дільничний агроном. Контора знаходилася в Іванівці.

Ветеринарної лікарні не було у волості, а була дільнична у Сірогозах на три волості: Н.Сірогозьку, Іванівську і Агайманську.

В Іванівці була лікарнянська дільниця -1 лікар, 1 фельдшер і 1 акушерка.

Найближчий до Шотівки поштово – телеграфний відділок був у Іванівці. Начальником був колежський секретар Григорій Трохимович Самсонов, наглядач – не маючий чина Михайло Федорович Дураков.

Лютневу революцію 1917 року селяни Шотівки зустріли без ентузіазму, вона їм фактично нічого не дала. Як розповідали старожили, більшість селян негативно ставились до звернення царизму, особливо старше покоління, вони побоювались чи не буде гірше.

Аполітичність селян в нашому краї пояснити можна тим, що одержавши у власність порівняно великі наділи родючої землі, прагнув якомога більше виробити продукції сільського господарства, бо на неї був великий попит. В Шотівці переважали середняцькі і заможні господарі – основні виробники товарного хліба, як і по всій Україні. Селянинові байдуже було хто править, він не розумів, що ліквідація самодержавства і перетворення Росії в демократичну республіку – крок вперед. Марксистсько- ленінською теорією селяни ще не були настільки задурманені, щоб повірити в «райське» життя при якомусь там соціалізмі чи комунізмі, в це вони пізніше повірили і одержали 1929-1933 роки, протягом яких вбили в селянинові селянина, перетворивши його в наймита одержавлених колгоспів. Відбувся страшний психологічний злам в душі селянина, в ньому вбили власника, який був зацікавлений у виробництві як можна більше кращої продукції, а тепер він працював «за паличку», а щоб був слухняний , його морили голодом. Україна в голодоморі 1933 року втратила до 8 мільйонів прямих втрат від смертей, а скільки було ненароджених через голодомор. У селянина почала розвиватись лінь до праці і байдуже ставлення до всього громадського. А 1937-1938 хапали без розбору, аби виконати план – рознарядку, яку одержувала Україна із Москви: скільки засудили до розстрілу і скільки в табори для повільної смерті. 1947 рік — знову голодомор, 1948 рік — висилка в Сибір, хто не зміг виробити норму трудоднів. Попали селяни в архікріпосницький стан: без землі, без реманенту і тяглової сили, без паспортів до кінця 50-х років і не могли вільно кудись виїхати. Правда, відчайдушні кидали все і втікали в міста, де розвивалась промисловість і потрібні були дешеві робочі руки. Спочатку таких приймали на роботу, розміщали в бараках, переписували. Але наступив «Юріїв день» — підприємствам заборонили приймати на роботу «біглих селян». Чим не рай земний?

Про жовтневий переворот і події, пов’язані з ним в Петрограді звістка до нас дійшла в грудні 1917- січні 1918 року.

Революційна агітація особливо соціалістів — революціонерів (есерів), їхня аграрна програма зробили свою справу, шотівці дружно підтримали есерів, було створено сільську організацію партії есерів, її очолив А.Д. Руденко. Між іншим слід сказати, що програма есерів була єдина прийнятна для селян не лише Шотівки, а й всієї Росії. Недарма у есерів вкрали її більшовики і проголосили як своєю. Про що пізніше признався В.І.Ленін: «Мы победили потому, что приняли не нашу аграрную программу, а ессеровскую»… Наша победа в том и заключалась… Вот почему это победа была так легка» (Ленин В.И., т.44, ст.30). Напевно через активність есерівської організації Шотівку прозвали «Красне село».

В нашому районі з березня 1917 року по січень 1918 року так і не встигли остаточно утворитися місцеві Ради, керували повітові земства через волосні управи. Чи то не розібрались в програмах есерів і більшовиків (та не нелегко було і розібратися, воно і зараз всі партії в парламенті м’яко стелять, всі за народ, ну святе тобі сімейство, а чубились майже два місяці поки не обрали голову), чи виконуючи вказівку «зверху», в Шотівці як і в інших селах, створився ревком у 1918 році. Худенко очолив Іванівський волревком, а до складу Шотівського сільревкому увійшли: Грищенко Леонтій Павлович – голова, Мірошниченко Єпіфан Степанович, Терещенко Іван Єпіфанович – члени РЕВкому, Грищенко Семен Іванович – секретар.

За роки громадянської війни, в умовах «воєнного комунізму» системи Рад з представницьких органів місцевого самоврядування перетворилися в органи диктатури пролетаріату. Велике горе і збитки принесла громадянська війна шотівцям, як і всій Україні.

         П.Дереза

Схожі матеріали

 

Коментарі: 52

Додати коментар »

 
 
Доктор Шпак
24 января, 2018 о 23:06 IP автора: 37.55.196.44
 

«…накопав у історичній літературі…»

Це всього лиш розділ про Шотівку з книги «Іванівського краю історія жива», так що, називати це «копанням», гадаю не варто))

Якщо відкинути роздуми автора, то буде достатньо матеріалу для статті до Вікі. Але, розділ, закінчується 1918 роком, а інші відомості про село «розкидані» по всій книзі. Якщо такі будуть траплятися — буду відображати їх у коментарях.
Також хочу запросити усіх, хто володіє будь якою інформацією про минуле Шотівки. Пишіть — накопичемо матеріал, то й буде стаття. Розпочнемо з Шотівки, а далі й до інших населених пунктів доберемося.

«Дорогу осилит идущий»

Оцінити коментар Thumb up 17 Палец вниз 2

 
BIZmark
25 января, 2018 о 09:31 IP автора: 194.50.254.168
 

Пане Докторе Ш! Ви-дай Боже- запропонували дуже гарну і потрібну справу. Повністю і цілком Вас підтримую.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 10:04 IP автора: 46.200.90.185
 

Павло Павлович Дереза «накопав » це ще 40 років тому. В процесі підготовки до відкриття районного історико — краєзнавчого музею за дорученням тодішнього першого секретаря Іванівського райкому Компартії України Івана Єфремовича Куракова він був відкомандирований для роботи в обласних архівах міст Запоріжжя, Дніпропетровська , Сімферополя , Херсона. Загалом він пропрацював в архівних установах майже пів — року і накопичив багато безцінного матеріалу з історії нашого краю. Фінансував ці відрядження на початковому етапі тодішній голова колгоспу » Радянська Україна » Олександр Іванович Німовець. Трохи пізніше за вказівкою того ж І. Куракова у РБК була введена офіційно штатна посада директора районного музею. Партійним куратором створення музею рішенням бюро райкома партії був призначений І. Попурій , який займав посаду завідуючого ідеологічним відділом райкому партії і у віданні якого була сфера культури. За рішенням того ж бюро , на прохання директорів шкіл , П. Дерезі було рекомендовано надрукувати в районній газеті » Нове життя » ( редактором газети був член бюро райкому партії Іванов В.К.) цикл статей по історії нашого району, що і було зроблено.

Оцінити коментар Thumb up 8 Палец вниз 0

 
BIZmark
25 января, 2018 о 10:10 IP автора: 194.50.254.168
 

Це все правда. Але єі інша правда: де це все зараз ???? По папкам вчителів поважного віку пилиться? Ці ж матеріали навіть до останньої книги не вставили. А про краєзнавчий музей району як згадаєш, то ….

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 1

 
Неуважний
25 января, 2018 о 10:29 IP автора: 178.93.164.87
 

В основному все , що Павло Павлович обробив, до книги » Іванівського краю історія жива » увійшло. Та і в шкільних музеях сліди його роботи залишилися.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
WWW
25 января, 2018 о 11:11 IP автора: 130.180.211.3
 

Бісмарк має рацію. Якраз в папках одного з вчителів нашого району мені трапились декілька газет Нове життя радянського періоду з статтями про історію нашого краю П.П.Дерези. Прочитав з задоволенням. Чому б Новому життю зараз не передрукувати ці публікації, підшивки газет сподіваюсь в редакції зберігаються. Книга «Іванівського краю історія жива» то в бібліотеках є, але хто туди ходить.

Оцінити коментар Thumb up 6 Палец вниз 0

 
ДІЗЛАЙК
25 января, 2018 о 11:14 IP автора: 130.180.209.186
 

Помічено як спам рейтинг коментаря. Натисніть сюди для перегляду.

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 13

 
Неуважний
25 января, 2018 о 11:20 IP автора: 178.93.164.87
 

Воно то так .люба » ДІЗЛАЙК «..Мудрі та гуморові німці навіть на воротях Освінціму написали » Кожному — своє ! » Може когось і зацікавить історія нашого района. Та і не нами сказано : » Хто не знає свого минулого -у того немаєі майбутнього ! » Та і якщо Вам це нецікаво , то просто не читайте..

Оцінити коментар Thumb up 13 Палец вниз 0

 
BIZmark
25 января, 2018 о 16:01 IP автора: 194.50.254.168
 

Неуважний! Увійшло не все: наприклад, про події 1905 р. в районі (а це матеріал на газетну сторінку). Можу ще назвати з десяток його статей, які не увійшли: вони в мене під рукою. Просто укладачі книги — будемо відверті — поспішали і подали ті матеріали, які потрапили їм до рук і які зібрали в командно-пожарному порядку. А ще ж був рукописний домашній архів П.П.: з десяток папок, набитих папірцями, які він планував використати. А то були факти саме ПРО НАШ РАЙОН із АРХІВІВ. А про шкільні музеї ? А де вони є ? І чи вдображають історію свого селища ? У більшості випадків — це кімнати бойової і трудової слави часів СРСР (не зрозумійте мене привратно). А матеріалів довоєнних — як парвило — НУЛЬ. А далі в історію — і поготів…

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 1

 
Неуважний
25 января, 2018 о 16:57 IP автора: 178.93.164.87
 

Не готовий дати Вам роз;яснення у цій справі.. Особисто я з Павлом Павловичем не співпрацював.. Але Ваш пост досить цікавий і тендеційний .. Таке враження , що Ви або жили з Павлом Павловичем в одній кімнаті , або підглядали у віконце кімнати , де був його архів… Взагалі , цікава Ви людина.. Щодо Ваших тверджень , проконсультуюсь у Ів.Ів., а можливо і у Людмили Михайлівни..

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
25 января, 2018 о 17:10 IP автора: 37.55.196.44
 

«Але єі інша правда: де це все зараз ???? »

В книзі є така інформація:
«Архівним відділом Іванівської районної державної адміністрації відкрито фонд № р-1-13 документів особового походження під назвою «Колекція «Документи з історії Іванівського району».
На державне зберігання прийняті документи Дерези Павла Павловича, громадського діяча, вчителя, краєзнавця, колишнього директора Іванівського історико-краєзнавчого музею в смт. Іванівка, Відмінника народної освіти, який мешкав в смт. Іванівка Іванівського району.
В ході науково-технічного упорядкування з 39 документів сформовано 30 справ постійного зберігання за 1983-1999 роки.
Документи в описі систематизовані за такими розділами:
— рукописи П.П. Дерези;
— матеріали до біографії П.П. Дерези.
До розділу «Рукописи П.П. Дерези» віднесені статті П.П. Дерези, надруковані в районній газеті «Нове життя», історичні нариси про Іванівку і район, нариси про село Агаймани та село Шотівку, авторські роботи П.П. Дерези про історію і заснування сіл Іванівського району, ювілейні дати установ району.»
Питання: хто піде до архіву? Роман Воронов?))

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 2

 
Неуважний
25 января, 2018 о 19:02 IP автора: 178.93.164.87
 

Взагалі дивне і незрозуміле твердження шанованого Доктора Шпака щодо відкриття фондів архіву Дерези П.П. в архівному відділі Іванівської РДА. Багаторічний начальник цього відділу Розум ( Лесишина ) Віра Тарасівна була не тільки членом редакційної колегії книги «Іванівського краю історія жива» , а і однією із головних фігур у її написанні. Звичайно , ТІ МАТЕРІАЛИ , ЯКІ ВОНА ВЗЯЛА НА ЗБЕРІГАННЯ, увійшли в цю книгу. А що , ЇХ ТРЕБА БУЛО ВИКИНУТИ НА СМІТНИК ? Взявши їх на зберігання , вона , відповідно до існуючих вимог , сформувала відповідні справи. Та і названа книга готувалася не поспіхом , а на протязі 4-х років,з 2010 по 2016 рік. Якщо ж деякі новоявлені іванівські «Геродоти «, які не мали жодного відношення до її написання, ставлять зараз під сумнів порядність і професіоналізм авторів цієї книги ( членів редакційної колегії ), то Вам не тільки прапор , а і карти в руки — пишіть свою , альтернативну версію історії Іванівського району. Це нікому не заборонено , навпаки — це буде тільки вітатися. Адже історія , це саме та наука, яка найбільше підпорядкована ідеологічним догмам і впливам. В 70 — 90 роки минулого століття такий вплив на неї мали вимоги КПРС, зараз же все це націонал — демократизовано у відповідності з вимогами » Інституту національного «склерозу » пана Вятровича. Наше ж завдання — знайти саме ту незаідеологізовану золоту об;єктивну серединку історичної правди. Павло Павлович , фанат історії , був все життя не тільки щирим патріотом району , а і вірним солдатом Комуністичної партії , якій він служив не на страх , а на совість. Скажу більше — якщо б в кожному музеї третина його експонатів не була б ПРИСВЯЧЕНА ВИСВІТЛЕННЮ КЕРІВНОЇ РОЛІ КПРС В ЖИТТІ РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА , то жодна комісія ніколи б і ні при яких обставинах такий музей не відкрила. Такі тоді , на жаль , були вимоги. І взагалі незрозуміло , чому саме Романа Воронова посилати в районний архів ? У нього і так достатньо роботи зі своїм сайтом. Це що , називається «..гавкни Ромцю , ти дурніший..? » Кому цікаво , ідіть , копайте архівні залежі, вдумливо займайтеся вивченням історії нашого району і попутно просвітляйте нас , сірих і нерозумних !

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 19:05 IP автора: 178.93.164.87
 

..помилка в датах..з 2006 по 2010 рік.. вибачаюся за допущену неточність.. «Неуважний » він і є неуважним , в яке б вбрання його не одягали..!

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
BIZmark
25 января, 2018 о 19:17 IP автора: 194.50.254.168
 

Я вам про Фому, а ви — всі на мене… До побачення.

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 3

 
...
25 января, 2018 о 19:25 IP автора: 178.93.9.165
 

Неуважному:
Ка́ждому своё (лат. suum cuique [суум куиквэ]) – всякому своё, каждому по его заслугам) — классический принцип справедливости. В Новейшей истории фраза получила известность как надпись, сделанная немецкими нацистами над входом в концентрационный лагерь Бухенвальд, — Jedem das Seine.

Ворота с надписью »Труд освобождает»
ЛАГЕРЬ СМЕРТИ ОСВЕНЦИМ
Ворота с надписью «Труд освобождает»
Вход на территорию бывшего лагеря Аушвиц 1. Комплекс близ польского города Освенцим состоял из трех основных лагерей: Аушвиц 1, Аушвиц 2 и Аушвиц 3. Первый лагерь, созданный в 1940 году, стал впоследствии административным центром всего комплекса. Охраняли узников военнослужащие войск СС из дивизии «Мертвая голова».

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 19:38 IP автора: 178.93.164.87
 

..і що ??? це так важливо , на воротях якого концтабору був такий напис.. ? на рівень гумору есесівців це не впливало…

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 19:40 IP автора: 178.93.164.87
 

..а Ви , Канцлере , не впадайте у відчай..Що з того , що всі на Вас..? Борітесь-і переможете..!

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
25 января, 2018 о 20:44 IP автора: 37.55.196.44
 

Виникло якесь певне непорозуміння((

BIZmark слушно зауважив, що не всі матеріали Павла Павловича Дерези увійшли до книги. І він має підстави так говорити, бо в нього є статті Дерези.
Я зауважив, що рукописи Дерези знаходяться в Іванівському Архіві. Це чомусь здивувало та обурило Неуважного(?!.. за Романа — взагалі був жарт). BIZmark на все це образився(?!) та грюкнув дверима…
Ми не з того почали. Домовились, начебто, накопичувати матеріал про Шотівку, чи як?
BIZmark, чи не могли Ви відсканувати ті матеріали, що є у Вас та відправити мені на пошту shpakanton0@gmail.com ?

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 21:48 IP автора: 178.93.164.87
 

Всі матеріали , які Павло Павлович назбирав в обласних архівах і які стосувалися історії нашого краю , він систематизував. і майже на протязі 3 — х років ( в 80 — х роках минулого століття) у вигляді статей за його підписом вони друкувалися практично в кожному номері на сторінках районної газети » Нове життя «. Зауважу , що газета тоді виходила тричі на тиждень — по вівторкам , четвергам і суботам тиражем в 4000 екземплярів. Старше покоління іванівців добре пам;ятає ті статті. Якщо Доктору Шпаку це цікаво і у нього є вільний час , він може піти в районну бібліотеку , підняти ці підшивки районки за ті роки і ознайомитися з тими статтями. . Та й нічого мене не обурило. І козі зрозуміло , що в районному архіві є на зберіганні частина особистого архіву Дерези П.П. Просто здивувало , що Доктор видає цей всім зрозумілий факт за сенсацію. Як ще він не вигукнув » Евріка ! «

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
25 января, 2018 о 22:03 IP автора: 178.93.164.87
 

Да…! і чого накопичувати матеріали саме за Шотівку ? ми що , плануємо саме туди переносити столицю району?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
25 января, 2018 о 23:42 IP автора: 37.55.196.44
 

Яка ще сенсація?! Не треба додумувати те, чого небуло.
BIZmark запитав де рукописи Дерези — я відповів,що в Архіві. Крапка. Все інше — політ Вашої фантазії, шановний.
А писати про Шотівку я вирішив після публікації, в якій йшлося про відсутність інформації стосовно сел району в Вікіпедії і як прикладом була показана стаття з Вікі про Шотівку…
З чогось же потрібно починати?

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
25 января, 2018 о 23:48 IP автора: 37.55.196.44
 

Школа.
«В Шотівці перша школа була відкрита у 1884 році.
На 1899 рік у шотівській школі працює 1 вчитель, 71 учень (50 хлопчиків та 21 дівчинка).
У 1906 – 1907 і 1907- 1908 навчальних роках у Шотівці 2 школи (1 земська і школа грамоти). Курс навчання 1 рік.
На 25 грудня 1923 року : І-ша школа – 55 учнів, 2-га – 28.
1925 р. у Шотівці діє одна чотирирічна школа.
За даними звіту райкому партії за 1936 рік кращими школами визнано Іванівську середню, Новосеменівську неповну середню і Шотівську початкову.
1939 році в районі першим орденононосцем стала завідуюча і вчитель Шотівської початкової школи Ніколаєва Марія Ксенофонтівна, яка була нагороджена орденом «Знак Пошани» за багаторічну сумлінну роботу у справах виховання учнівської молоді та активну громадську діяльність.
В 1970 році було введено в дію типові приміщення у Шотівській та Першотравневій школах.»

Це все, що вдалося віднайти в книзі про школу в Шотівці.

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
25 января, 2018 о 23:54 IP автора: 37.55.196.44
 

Це інформація, що є в книзі поза розділом про Шотівку.
Дані будуть повторюватися, та зараз першочергова задача накопичити матеріал, а систематизація буде пізніше.

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Неуважний
26 января, 2018 о 10:00 IP автора: 178.93.164.87
 

Ну чого Ви так розхвилювалися , шановний Доктор ? Особисто я порахував , що це — сенсація…А може я і помилився….Кожен має право на помилку , тим паче , що я ніколи не вважав себе істиною в останній інстанції. Подобається Вам писати за Шотівку то і пишіть собі на здоров;ячко. Це село дороге мені , бо я там народився , там жили мої батьки , діди і прадіди. Більше того , якщо Вам буде потрібна моя консультація з якогось питання , то не соромтеся і звертайтеся. Чим зможу — допоможу.Треба ламати ідеологічні розбіжностті , які є між нами , а не поглиблювати їх.

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
26 января, 2018 о 12:31 IP автора: 37.55.196.44
 

«…якщо Вам буде потрібна моя консультація …»

Власне для цього й був розпочатий дискурс. Чи маєте якісь доповнення по шотівській школі? Прізвища деректорів, вчителів тощо.
До розмови запрошується не лише Неуважний, а й всі хто володіє хоч якоюсь інформацією, пердусім шотівці.

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
26 января, 2018 о 12:33 IP автора: 37.55.196.44
 

директорів, вибачте…

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
26 января, 2018 о 12:35 IP автора: 37.55.196.44
 

перед усім)) І хто ще з нас неуважний?)))

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 0

 
Неуважний
26 января, 2018 о 14:31 IP автора: 178.93.164.87
 

Називаю..це багаторічний директор Шотівської школи в 70 — 8о -х роках минулого століття неперевершена Гайко Клавдія Іванівна ( завгоспом у неї була моя родичка — Неїло Євгенія Іванівна , дружина багаторічного заступника голови колгоспу ім . Леніна Неїла Івана Тимофійовича ) , ну і останні директори в історії Шотівської школи Хураскіна Алла Анатоліївна і Чмирь Тетяна Михайлівна.

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 1

 
((( Уважна ))))
26 января, 2018 о 17:28 IP автора: 130.180.211.90
 

Да , Іван Іванович , ми знаємо , що Неєло Є.І. ваша родичка !!!

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Аноним
26 января, 2018 о 18:00 IP автора: 194.50.254.171
 

Дынысенко Сергей Александрович.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
26 января, 2018 о 20:50 IP автора: 92.112.183.86
 

Прізвища, це звісно добре, але для статті потрібні точні дати коли працювали ці люди.

Неуважний, Ви як знавець Другої Світової, не могли б щось розповісти про Шотівку у ті часи?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
27 января, 2018 о 09:26 IP автора: 178.93.164.87
 

Я не Іван Іванович..вже язик відпадає це повторювати.. А близькою родичкою Івана Івановича ( він мені сам розповів про це ), була друга Неїло, Віра Никифорівна , рідна менша сестра його батька, Попурій Івана Никифоровича. Вона була заміжем за рідним братом Неїла Івана Тимофійовича- Василем Тимофійовичем , який довгий час працював бригадиром комплексної бригади колгоспу ім. Леніна. Звичайно , родичі йому і рідні діти Віри Никифорівни — Алла , Коля (полковник міліції ) і Вова , які переїхали жити до Донецької області ще в 70 — роках минулого століття. До речі , батько Ів. Ів., Іван Никифорович з 1946 по 1956 року ( до моменту переїзду в Іванівку працював директором Шотівської початкової школи. Прадід Ів. Ів. — Попурій С идір , був в числі перших переселенців , які в 1862 році переїхали з Полтавщини до Шотівки. Прожив він 109 років. Дід -Попурій Нікіфор Сидорович ( 1885 — 1971 р.р.) Бабуся Попурій ( Верещака ) Оксана (1984 -1964 р.р.) Зокрема , Іван Іванович рекомендує Вам, Доктор Шпак , якщо вже Вас зацікавив розвиток освіти в . Шотівці , зустрітися з колишнім головою Шотівської сільськохї ради П;ятницькою Ольгою Василівною , яка ще в 70 — роки минулого століття молодою випускницею пед ВУЗу приїхала працювати за направленням в Шотівську школу. Вона може надати Вам вельми цінний матеріал по цій темі. Я попрохав Ів.Ів. теж покопатися в підвалинах своєї пам;яті пошотівській освіті і він пообіцяв мені це зробити.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
27 января, 2018 о 09:27 IP автора: 178.93.164.87
 

помилка … Бабуся Оксана (1884 — 1964 )

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Уважний
27 января, 2018 о 10:23 IP автора: 78.111.187.87
 

Іване Івановичу. Досить вже шифруватися. Тільки повний дурень по вашим коментарям не зрозуміє хто ви. Раніше ви писали під свої ім’ям, чому ж зараз не хочете?

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 0

 
Неуважний
27 января, 2018 о 10:58 IP автора: 178.93.164.87
 

Іван Іванович у відпустці…А хто взагалі пише під своїм справжнім прізвищем. Доктор Шпак , чи Бісмарк , чи хтось інший ? Згоден , що багато шифровальщиків розвелося на необ;ятних просторах нашого рідного району, прям як на військово — радіолокаційній базі… А дурнів я в районі не бачу …У нас всі більш — менш розумні.!

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Неуважний
27 января, 2018 о 14:54 IP автора: 178.93.164.87
 

Да..Денисенко Сергій Олександрович дійсно довгий час працював вчителем , а потім і директором Шотівської середньої школи , на протязі двох термінів — головою Шотівської сільської ради , теж міг би розповісти багато цікавого.Ів. Ів. пам;ятає окремих вчителів Шотівської школи 50 — 60 — х років, зокрема директора школи того періоду Скрипець Марію Іванівну, Балан Людмилу Михайлівну , Шульгу Олександру Василівну ( вона потім довгий час викладала географію в Іванівській середній школі ), Маніну Лідію Олексіївну , Побиванець Ніну Василівну , Рабчун М.П. і др.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
О.В.
27 января, 2018 о 18:38 IP автора: 194.50.254.168
 

Шановний Неуважний , дуже приємно , що ви так добре обізнані з історією нашого села .Трішечки уточнень : директором Шотівської восьмирічної школи дійсно була Скрипець Марія тільки не Іванівна , а Ларіонівна і ще обіймала вона цю посаду з 1966 по 1977 рік, а до цього часу директором нашої школи був Кривошеїн Василь Самойлович.

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
О.В.
27 января, 2018 о 19:04 IP автора: 194.50.254.168
 

Хочеться доповнити , що за директорства Марії Ксенофонтівни Шотівська початкова школа отримала статус зразкової. Разом з Ніколаєвою М.К. по закінченні Мелітопольської гімназії приїхала в Шотівку вчителювати Болдовська Марія Констянтинівна. В 1921 році в Шотівці було організовано майданчик дітей дошкільного віку , ним було охоплено 101 дитина. Завідуючою майданчиком була Болдовська Марія Констянтинівна.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
О.В.
27 января, 2018 о 19:22 IP автора: 194.50.254.168
 

11 червня 1918 року вийшов Декрет про організацію комітетів сільської бідноти. У Шотівці такий комітет очолили Марко Кононець та Іван Порубльов.Комітетчики мали на селі необмежену владу.
Доречі у ваших коментарях були розповіді про родини старожилів так ось : було розкуркулено середняка Антона Штанька. Було прийнято рішення вислати його з дочкою ( дружина і дві менші доньки померли з голоду ) на Соловки. Коли пригнали велику групу розкуркулених на станцію Сокологорне, з’ясувалося , що він і донька тут зайві ( план уже було виконано ) і їх відпустили. Але в хату уже поселили активіста. І пішов Антон Гордійович , з донькою підлітком , працювати рядовим робітником у Шотівський лісорозсадник . Згодом він став садоводом — технологом, за хорошу роботу нагороджувався грамотами.

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 0

 
Неуважний
27 января, 2018 о 21:06 IP автора: 178.93.164.87
 

Ось так..! Як то кажуть, з миру по нитці і історія славного села Шотівки буде доповнена і розширена..Вона на це заслуговує..!На жаль , з віком пам;ять трохи стирається і багато чого , особливо прізвищ , деталей потроху випадають із неї..

Оцінити коментар Thumb up 2 Палец вниз 1

 
О.В.
27 января, 2018 о 22:54 IP автора: 194.50.254.168
 

Перша вулиця Шотівки була в поду. Чи то жартома чи всерйоз, але й зараз це місце називають Вокзалом. А все тому , що першої ж весни талими водами затопило новоселів, вода розлилася подом , підійшла до їх тимчасових землянок. Чим не море , чим не морський вокзал. Довелося переселитися дещо вище. І чи не тому одну із східних нинішніх вулиць села називають у народі Корабельною. Саме тут тоді майстрували плоскодонки і майже все літо плавали подівським «морем » перші поселенці , аж поки не сходив паводок. До 1863 року земля надавалась селянам без обмежень — брали стільки , скільки могли обробити. В цьому були свої переваги , але й були вади. Одна з них — народження куркуля. А тут ще й реформа 1863 року за якої землю почали нарізати на душу ( до того ж тільки на чоловічу ) населення . Наділ складав від 2 до 9 десятин на душу. В цей період в сільське господарство починає активно впроваджуватись капіталізм. Техніка почала обезцінювати робочі руки і давала можливість заміняти їх дешевою робочою силою — працею жінок і дітей. наближалась революція 1905 — 1907 років. Не обминула вона і Шотівку. Історія донесла ім’я одного із її активних учасників — Митрофана Грищенка. Революція похитнула віру в царя . Царський уряд шукав вихід із скрутного становища . Тоді і з»явилася на світ Столипінська реформа. На території району було утворено понад 100 хуторів. В тому числі кілька у Шотівці.

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 0

 
Неуважний
28 января, 2018 о 09:45 IP автора: 178.93.164.87
 

А де ж дівся ініціатор написання про Шотівку — Доктор Шпак ? Роздраконив всіх нас , а сам десь заховався . Це як називається -» Вперед , сини мої , а я за вами !»?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 1

 
Неуважний
28 января, 2018 о 11:28 IP автора: 178.93.164.87
 

Шотівка , яка раніше входила до складу Іванівської селищної ради, була своєрідною кузнею кадрів керівників установ і організацій району , партійних керівників. Голова колгоспу ім . Леніна з 1968 по 1973 рік Балан Віктор Юхимович ( з 1958 по 1962 рік працював першим секретарем Іванівського райкому комсомолу , а потім — секретарем парткому радгоспу » Чапаєвський » ) в 1973 році був обраний другим секретарем Іванівського райкому Компартії України , а з 1975 і до 1994 року , на протязі 19 років , беззмінно працював головою Іванівського райвиконкому. Взагалі по Україні в 1973 році прокотилося таке собі » кадрове чехарда — цунамі «. Це було пов;язане з тим, що звинувачений Кремлем в » занадтій українізації » суспільно — політичного життя Перший секретар ЦК Компартії України Петро Юхимович Шелест був звільнений зі своєї посадиі переведений на роботу в Москву. Його місце зайняв земляк Л. І Брєжнєва по Дніпроперровській області і давній приятель Володимир Васильович Щербицький, який до цього займав посаду Голови Ради Міністрів УРСР. Той , в свою чергу , змінив майже половину перших секретарів обласних комітетів партії. Замість Антона Самійловича Кочубея , якого звинуватили у так званій » дачній справі » керувати Херсонською областю Київ прислав Івана Олексійовича Мозгового. Той , в свою чергу , провів масштабну ротацію перших секретарів райкомів партії. Як то кажуть , » під роздачу » попав і Іванівський перший секретар Олександр Станіславович Скавронський, якого перевели працювати в Херсонський облвиконком на посаду завідуючого організаційно — інструкторським відділом. Другий секретар Іванівського райкому партії Іван Петрович Стецько був обраний першим секретарем , а вакантну посаду другого секретаря і зайняв В. Ю. Балан. В крісло голови шотівського колгоспу ім . Леніна був переведений голова колгоспу ім. Чкалова ( с. Благодатне ) Павло Антонович Гаврош. Пізніше він працював і головою Шотівської сільської ради. Гаврош П.А. 1928 року народження, в 1956 році , працюючи робітником одного із підприємств м. Кривий Ріг, по партійному призову ( «двадцятип;ятитисячники » ) був направлений для підняття і партійного керівництва сільським господарством в Іванівський район. Він знаменитий тим , що єдиний в районі в другій половині 20 ст.був головою аж 3 колгоспів — «Жовтнева Перемога » (с. Нововасилівка ), ім. Чкалова та ім. Леніна. Уроженець Шотівки Щульга Іван Григорович , 1921 року народження, в 50 — 80 роках минулого століття майже на протязі 30 років очолював іванівський Держбанк. Його доньки , Лариса і Зоя , теж працювали в банківській сфері. Шотівець Руденко Євген Якович , 1924 року народження , фронтовик — розвідник , з 1967 по 1974 роки працював завідуючим фінансовим відділом Іванівського району. В Шотівській школі на початку 70-х років розпочинала свій трудовий шлях Дзуган ( Соломаха ) Світлана Василівна, яка пізніше працювала директором Новомиколаївської середньої школи нашого району та начальником відділу освіти Іванівської райдержадміністрації. Вчитель історії Шотівської середньої школи Олександр Волочаєв ( родом із Луганської області , як називали його дівчата » юноша пылкий , чернявый , с взором горячим » , умудрився , до речі , оженитися на своїй учениці із с. Веселівка ) на початку 80 — х років був обраний і працював другим секретарем Іванівського райкому комсомола. Риндя Ніна Єгорівна в 60 — 70 -х роках минулого століття працювала народним суддею Іванівського району. Випускник Шотівської середньої школи Анастасьєв Костянтин Вікторович ( на жаль , трагічно загинув у молодому віці ) очолював Іванівську податкову інспекцію і районний земельний відділ. Посада секретаря партійної організації колгоспу ім.Леніна в другій половині 20 ст. взагалі вважалася свого роду » трампліном » для зайняття керівних партійно -господарських посад в райцентрі. В свій час парторгами цього колгоспу працювали Лисенко Василь Маркович та Тягнирядно Василь Сергійович , які потім обиралися другими секретарями Іванівського райкому партії. ( Тягнирядно В.С. , 1949 року народження , закінчив фізико — математичний факультет Запорізького державного педагогічного інституту , був направлений на роботу вчителем до Іванівської школи. Працював завідуючим організаційним відділом , другим , а в 1973 році змінив Віктора Дмитровича Плехуна на посаді першого секретаря Іванівського райкому комсомола . Працював керівником районної комсомольської організації до вересня 1977 року.Закінчив Київську Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. Пізніше , працюючи начальником Генічеського районного відділу внутрішніх справ , трагічно загинув у автомобільній катастрофі . ) Любченко Анатолій Опанасович , який теж був парторгом цього господарства, був призначений директором Іванівського Райпобуткомбіната. Залишили свій яскравий слід шотівці і в журналістиці району. Собко Микола Васильович (1953 року нардження ) успішно працював редактором Іванівського радіомовлення, а потім — директором районної Типографії. Випускниця Шотівської школи Бєлічкова ( Перепелиця ) Людмила Іванівна , більше 20 років працює відповідальним працівником Херсонського обласного управління освіти. Голова колгоспу ім. Леніна Каністратенко Сергій Семенович з 1999 по 2005 рік , і з 2010 по 2014 рік працював головою Іванівської райдержадміністрації, а з 2006 по 2010 рік — головою Іванівської районної ради. Директорами радгоспу » Шотівський » (с. Веселівка ) , який знаходиться на території Шотівської сільської ради, в свій час працювали Василенко Микола Іванович ( який до цього працював директором Іванівської райкіномережі та секретарем партійних організацій колгоспів » 8 — Березня » та » Південний » , а потім очолив колгосп ім. Мічуріна ) та Піскоха Микола Павлович, який потім працював начальником районного Управління сільського господарства , Управління земельних ресурсів і першим заступником голови Іванівської райдержадміністрації. Але чомусь особливо полюбляли шотівські чоловіки працювати у міліції. В 50-80 роках минулого століття майже третину особового складу Іванівської міліції становили мешканці Шотівки. Отаке воно наше славне село Шотівка, яке в минулому столітті величали » червоним селом » ( але не плутати з » царським селом » , бо то вже є Веселівка ).

Оцінити коментар Thumb up 4 Палец вниз 1

 
ВАВИЛОН
28 января, 2018 о 15:25 IP автора: 78.111.185.217
 

Ребята вам не надоело про шотовку писать,она что одна в районе,или ето прогиб в виде того что Роман и Витя из шотовки?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 5

 
...
28 января, 2018 о 17:12 IP автора: 128.199.33.160
 

А Попурія чого не згадали. Чи про себе писати не прийнято.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
О.В.
28 января, 2018 о 19:25 IP автора: 194.50.254.168
 

Шановний Вавілоне, так про своє село чи селище напишіть , що Ви знаєте. Піднялась така проблема — так давайте , що слабо ? Ви знаєте — кожному своє… А що до Попурія І «Віті , як ви зазначаєте — то на все свій час. Чому така іронія , що, знати своє коріння непристойно ? Читаючи коментарі в СН я переубідилась , що є у нас багато людей розумних і небайдужих. Чи Вам приємніше тільки бруд виливати . А мені здається якщо вмієш і можеш — так в перед за орденами .

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 1

 
Доктор Шпак
28 января, 2018 о 21:21 IP автора: 95.134.212.41
 

Тут було згадано репресії (розкуркулення Антона Штанька), тож в книзі мені зустрілася ще така інформація:
«Бобиря Никифора Йосиповича, молотобійця кузні артілі „Гігант” в Шотівці, 1906 року народження, українця, забрали з кузні, дозволили лише фартук скинути. Реабілітований посмертно в 1989 році.»
Можливо будуть якісь уточнення?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
28 января, 2018 о 21:27 IP автора: 95.134.212.41
 

Є ще інформація з книги «Реабілітовані історією» http://www.reabit.org.ua/ про репресованих шотівців:

БАРАНОВСЬКИЙ Карл Мартинович, наро¬дився у 1892 році в с.Яменець Омельчинського району Житомирської області, поляк, освіта початкова. Проживав Шотовський лісорозсадник Іванівського рай¬ону. Заарештований у 1938 році. Звинувачення: участь у польській повстанській організації. (У 1935 році висланий з прикордонної смуги). Постановою трійки при УНКВС по Дніпропетровській області засудже¬ний до розстрілу. Реабілітований 06.10.1959 Військо¬вим трибуналом Одеського військового округу.

БЛИЗНЮК Іван Іванович, народився у 1883 році в с.Шотівка Іванівського району, українець, освіта нижча. Проживав с.Гаврилівка Іванівського району. Заарештований 03.05.1945 року. Звинувачення: зрад¬ницька і антирадянська діяльність під час німецької окупації. Військовим трибуналом військ НКВС Херсонської області 30.10.1945 засуджений до 10 років ВТТ (виправно-трудовий табір), 5 років поразки в правах і конфіскацією майна. Військовим трибуналом військ НКВС Українського округу 15.08.1946 справу направлено на новий роз¬гляд. Постановою УМДБ по Херсонській області від 15.08.1946 справу припинено, з-під варти звільнений. Реабілітований.

ВЕРЕЩАК Іван Олексійович, народився у 1913 році у с.Шотівка Іванівського району, українець, осв-іта нижча. Проживав у с.Тимофіївка Іванівського рай¬ону. Заарештований 04.09.41 р. за поширення прово¬каційних чуток та наклеп на Радянську Армію. ВТ 18-їарміі 15.09.41 р. засуджений до 10 р. позбавлення волі. Рішенням військового прокурора Одеського ВО від 16.06.93 р. реабілітований.

ВЕРЕЩАК Свирид Федорович, народився у 1890 р. у с.Шотівка Іванівського району, українець, неписьменний. Проживав у с.Шотівка Іванівського району. Заарештований 14.04.37 р. Звинувачення: антирадянська агітація Засуджений 22.06.37 р. Дніпро¬петровським облсудом до 2 років позбавлення волі з поразкою прав на 1 рік. Реабілітований 22.05.2000 р. Прокуратурою Херсонської області.

КОНОНЕЦЬ Григорій Григорович, народився у 1929 р. у с.Шотівка Іванівського району, українець, закінчив 9 класів. Проживав у с.Шотівка Іванівського району. Заарештований 22.10.50 р. за спробу зради Вітчизні, антирадянську агітацію та створення націо¬налістичної антирадянської організації. Засуджений 19.02.51 р. ВТ Приморського ВО до 25 р. ВТТ з по¬разкою прав на 5 р. та конфіскацією майна. Звільнений 27.03.1953 року. Рішенням в.о.прокурора Херсонської об¬ласті від 31.01.96 р. реабілітований.

КОНОНЕЦЬ Марко Семенович, народився у 1897 р. у с.Шотівка Іванівського району, українець, закінчив 2 класи. Проживав у с.Шотівка Іванівського району. Заарештований 05.06.45 р. за посібницьку діяльність та антирадянську агітацію. Засуджений 20.08.45 р. ВТ військ НКВС Херсонської області до 10 р. ВТТ з поразкою прав на 5 р. та конфіскацією майна. Рішенням в.о.прокурора Херсонської області від жовтня 1995 р. реабілітований.

ЛОКТЮНОВ Петро Євсейович, народився у 1908 р. у с.Нижні Торгаї Нижньосірогозького райо¬ну, росіянин, закінчив 7 класів. Проживав у с.Шотівка Іванівського району. Засуджений 06.03.45 р. за посібницьку діяльність на користь німецьких окупантів. Засуджений 31.10.45 р. ВТ військ НКВС Херсонської області до 8 р. ВТТ з поразкою прав на 3 р. та конфі¬скацією майна. Рішенням в.о.прокурора Херсонської області від 28.04.95 р. реабілітований.

ХУДЕНКО Антон Дем’янович, народився у 1885 році у с.Асканія-Нова Новотроїцького району, українець, закінчив церковну-приходську школу. Проживав у с.Шотівка Іванівського району. Заарештований 11.03.38 р. Звинувачення: контрре¬волюційна діяльність. Засуджений 22.02.39 р. Дніпро¬петровським облсудом до 4 років ВТТ з поразкою прав на 3 роки. Реабілітований 17.04.91 р. рішенням Про¬куратури Херсонської області.

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 0

 
Доктор Шпак
28 января, 2018 о 22:02 IP автора: 95.134.212.41
 

«В 1921 році в Шотівці було організовано майданчик дітей дошкільного віку , ним було охоплено 101 дитина. »

Є твердження, що таким чином рятували дітей від голоду, що лютував у 1921-23 роках. Як гадаєте?

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 1

 
Roman Voronov
28 января, 2018 о 23:52 IP автора: 46.133.14.196
 

Докторе та неуважний, аплодую стоя. Ви тут підняли такі нетрі історії села, що в пору цілу книгу написати, а не якусь публікацію на ВІКІ.
Додам до публікації Доктора, що ще є книга пам’яті на «Меморіалі», про шотівців, які воювали у другу світову.
https://www.obd-memorial.ru/html/search.htm?entity=000000001111110&entities=28,27,23,34,22,20,21&fulltext=%D0%A8%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0

Оцінити коментар Thumb up 3 Палец вниз 0

 
Неуважний
29 января, 2018 о 10:10 IP автора: 46.201.220.57
 

Вавілоне ! Та навіть смішно звинувачувати того ж Попурій І. в » прогибі і і раболєпстві » перед Вітею. Він цінить його безсумнівний господарський хист і організаторські здібності , але разом з тим це мабуть один з найбільш непримирених опонентів( не хочу вже вживати слово » ворогів » ) і критиків децентралізації і створення ОТГ в Іванівському районі. Своєї позиції він ніколи не приховував і не міняв , написавши за останній рік мабуть зо два десятки критичних статтей на цю тему. Та й , думаю , що пану Роману Воронову це добре відомо.

Оцінити коментар Thumb up 0 Палец вниз 1

 
((( Уважна ))))
29 января, 2018 о 12:07 IP автора: 130.180.209.207
 

уважний знає не тільки те , про що думає та що мав на увазі в тій чи іншій публікації Ів.Ів.Попурій , а й те , що він сьогодні їв ! …………..

Оцінити коментар Thumb up 1 Палец вниз 1

 
 
Залишити коментар
 
  (Не публікується)
 
 
 
 

 
 
WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com